Урок-вистава

(за романом Оскара Уайльда

„Портрет Діана Ґрея”)

10 клас

Форма уроку: театралізована вистава у двох діях, з прологом та епілогом.

Мета: допомогти учням осягнути важливі філософські питання втілені у творі Оскара Уайльда „Портрет Діана Ґрея”, спонукати їх задуматись над ключовими проблемами, стимулювати творчі здібності, вміння аналізувати і узагальнювати.

Обладнання: затемнення, свічки, художнє оформлення, театральні костюми, касета з записом „Альбіонського адажіо” Гязотто, магнітофон.

Хід уроку.

Вистава складається з двох дій, які є певними періодами життя Доріана Грея.

Тема І дії – боротьба двох начал в свідомості головного героя – етичного і естетичного.

Тема ІІ дії – перемога естетики за рахунок падіння етики.

Тема епілогу – суд над Доріоном Греєм.

Виходячи з цього, столи в класній кімнаті розташовані літерою П. Це дозволяє створити атмосферу театру і залу суду. Учні є одночасно і глядачами, і активними учасниками дії. В антракті можуть висловлювати свої думки щодо побаченого. В цьому їм допомагає вчитель, який грає роль режисера.

Вчитель оголошує тему, пояснює мету і формує проведення уроку. Звертає увагу учнів на словник термінів:

Етика – вчення про мораль.

Естетика – наука про красу.

Гедонізм – напрям в етиці, що стверджує насолоду як основний мотив поведінки людини.

Парадокс – думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами.

Філістер – людина з вузьким, обивательським колом зору.

Учитель. Особистість Оскара Вальда – яскрава і парадоксальна. Розквіт його таланту припав на Вікторіанську добу (за часів правління Вікторії); коли переважали релігійні й прагматичні смаки та ідеали та в усіх сферах особистого і суспільного життя деспотично панували похмурі священицькі звичаї.

Письменники-індивідуалісти, серед них і О. Вайльд, воюючи з мораллю сучасного їм суспільства, використовували всі засоби боротьби аж до заперечення самого поняття „мораль”. Саме таким чином англійський митець здійснював власний протест проти самозадоволених носіїв „вікторіанської” моралі і культури. Яскравим прикладом стало саме життя О. Вайльда, в якому відображені зоряні злети і стрімкі падіння. „Світ геній я вклав в життя, а талант – в мистецтво”, говорий Вайльд. Ми маємо нагоду зустрітися сьогодні з геніальним Майстром і взяти в нього інтерв’ю.

(з’являються О. Уайльд і журналістка, яка бере інтерв’ю)

Журналістка. Загальновідомою є думка, що митець і його творіння повинні служити примноженню моралі, самовдосконаленню людини. Який ваш погляд на це?

Оскар Вайльд. Справжній митець стоїть вище добра і зла він може бути навіть злочинцем. Митець – Божественний посланець. Володар і слуга абсолютної краси. За середніх віків мистецтво було присвячене незайманому ликові чесноти; святилище в сутінках було обрамлене фантастичним сяйвом і добровільним прийняттям моральних і фізичних страждань. За доби Відродження з волі величної Венери література та мистецтво звернулися до життєвих радощів, і світ побачив, що з їхньою допомогою люди спроможні відновити свої сили і спостерігати чесноту та красу незамутненим поглядом. Віднині мораль мистецтва полягає в досконалому використанні недосконалих засобів. А щодо митця – він не має етичних уподобань. Йому дозволено зображати все!

Журналістка. Чи можете ви стверджувати, що жили за законами краси? Чи не було у вашому житті таких моментів, коли б ви каялись в своїх вчинках?

Оскар Вайльд Пам’ятаю, як в Оксфорді у рік мого випуску, на прогулянці по околиці коледжу Магдалини я сказав одному із своїх друзів, що хотів би поїсти плодів з усіх дерев, які ростуть у саду цього світу, і що з цім бажанням я вирушаю в світ. Саме так я вирушив і саме так я жив. Єдина моя помилка була в тому, що я обмежувався лише тими деревами, що росли в пещеній сонцем частині саду, і тримався поодаль від другої частини з її тінню та мороком. Невдача, ганьба, жебрацтво, смуток, страждання, навіть сльози, брудні слова, що зриваються у хвилини горя, важкий путь каяття, осудлива совість, душевна мука, яка одягнена в мішковину і живиться жовч, всього цього я цурався. Але й надалі так жити було б неправильно, бо таке життя обмежувало мене.

Я мусив піти далі, адже і інша частина саду приберігала для мене свої таємниці…

Журналістка. У багатьох газетах ваш твір „Портрет Діана Ґрея” називають аморальним. Яка ваша думка з цього приводу?

Оскар Вайльд У газетах, як на мою думку, борзописці працюють на філістера. Не можу збагнути, чому цей останній сприймає „Діана Ґрея” як аморальну книжку. Мені було не легко підпорядкувати невід’ємну мораль художньому і драматичному ефектові, однак мені здається, що мораль цієї книги біль ніж очевидна…

Журналістка. Шановний містере Уайльде, дозвольте вас запросити бути присутнім на сьогоднішній виставі, яка присвячена вашому твору

(сідають серед учнів)

Звучить „Альбіонське адажіо” Гязотто

Пролог

Вчитель. Коли на світі з’являється людина без вад і недоліків, хочеться вірити у її надприродність і неземне походження. А може, справді усі красені і генії народжуються не на Землі? Тоді народження Доріана Ґрея, людини виняткової вроди, могло відбуватися так…

(на сцену виходять Етика і Естетика з колискою)

Естетика (схиляючись над колискою)

О сину мій, тобі красу я подарую!

Ось що найголовніше в житті!

З тобою, певно, час я недарма марную,

З це, гадаю, що віддячиш ти мені.

Хай будуть твої очі – як сапфіри,

Волосся – як проміння золоте,

Хай стане голосом чарівна ліра,

Мій сину, найвродливіший з людей.

Етика (посміхаючись дитині)

Коханий сину мій! Ти будеш всім зразком

В манерах, помислах і почуттях.

Твоя дорога стане всім шляхом

В благочестиве, праведне життя!

Душа нехай гріха не буде знати,

А розум стане еталоном чистоти.

Шлях людства зіркою осяєш ти,

Й святого цього світла ти не втратиш!

Акт 1

Сцена 1

Вчитель. Вихований у пестливих руках Етики і Естетики, Доріан Ґрей відразу потрапляє у вир тогочасного суспільства, основа якого – група шанувальників зовнішньої вроди. Близьким другом Доріана стає естет і цинік лорд Генрі Оттон.

( на сцену виходить Доріан Ґрей)

Доріан Ґрей. Краса врятує світ? І я його врятую?

І справді, я про це не знав…

Відкрив лорд Генрі тую істину простую,

А я такої думки і не мав…

А дійсно, я такий, який я є…

Яким я був.. А от чи далі буду?

Та старість швидко з’їсть лице моє,

І я про юність назавжди забуду!..

О ні! Мінятися я зовсім не бажаю!

Я гарний, отже, залишусь таким!

Портрет хай старість на шматочки крає,

Хай він приховує сліди своїх провин!

(виходить Естетика і стає поруч Ґрея)

Естетика Прислухайся, мій сину найрідніший,

Які ідеї з вуст його лунають!

Прислухайся, душею станеш вище,

Одного дня себе ти не впізнаєш.

Яка у нього мова прилюбязна,

Манери, які гідні королів!

В душі художника ти вічним будеш в’язнем,

Мій сину, найрідніший не Землі.

А Оттон – твій найкращий помічник,

Він порятує словом, коли треба.

Колишній Доріан? Він був, тепер зник!

Піднісся ти, мій сину, аж до неба!..

(на сцені з’являється Етика)

Етика. О Боже мій! Навіщо спокушаєш

Ти цю довірливу дитину?

О Доріан, ти, як ягня, блукаєш

Між зваб численних. Дорогий мій сину!

Остерігайся, лорда Оттона, благаю!

Він – той, хто насолоди лиш шукає

В питві та їжі, в пристрастях несправжніх!

Це з виду він розумний і поважний,

І на душі у нього спить гадюка тихо,

І дружба з ним – твоє велике лихо!

(всі герої зникають)

Сцена 2

Вчитель. Як усі молоді люди, Доріан Рей закохується. Його обраницею стає молода акторка Сибіла Вейн, наївна і мрійлива дівчина, яка обожнює Доріана.

(виходить Доріан Ґгрей)

Доріан Ґрей. О сила, що підкорює світи!

Любов всесильна, владарка сердець!

Життю буденному вже настає кінець,

В серці – ти, Сибіло, тільки ти,

Це – янгол, а не дівчина, свята,

Така наївна і така проста!

Побачивши лиш раз, як вона грає,

Я зрозумів, що я її кохаю!

(зявляється Естетика)

Естетика Не очі – то море, то чиста вода,

Не губи – пелюстки троянди на весні.

Не голос – то пісня кохання свята,

То скрипки і лютні звучать голосні.

Дивись лише, Доріан! Серце відкрий

Впусти туди очі і голос богинь!

Впусти в своє серце найкращі із мрій!

До неба на крилах кохання полинь!

Вона геніальна! Вона краще всіх!

То сипляться краплі страждання,

То ллється під небо дзвіночками сміх…

Вона твоє перше кохання!

(входить Етика)

Етика. Кохання, ти чарівне почуття!

Мій хлопчик знає, в чому сенс буття,

Він знов крокує правильним шляхом,

Він повернувся до моральних догм!

Я починаю вірити, що він –

Той самий, ким колись був блудний син:

Пройдуть години, тижні і роки,

І Рей сам виправить колишні помилки!

(герої зникають зі сцени. Виходить вчитель)

Сцена 3

Вчитель. Але кохання молодих триває недовго. Зачарована справжнім почуттям, Сибіла не може грати кохання на сцені, чим розчаровує Доріана і його друзів. Від розчавленого почуття Сибіла кінчає життя самогубством.

(виходить Доріан Рей)

Доріан Ґрей. Вона серце моє у шматочки розірвала!

Я кохав за талант, а отримав – її!

Вона каже: до мене вона не кохала…

А тепер ти розбила всі мрії мої!

Як могла ти, Сибіло, бездарно так грати!

Інтонація й жести – як лід, не живі!

Заточила мене за кохання ти фати…

Що ж я маю? Не драму – пустий водевіль!

О, не плач, не ридай, моє серце застигло!

На мої почуття – пустотою душі?!

Все, Сибіло, в тобі вкрай мені остогидло,

Прощавайте, надії на щастя мої!

(зявляється Етика)

Етика. Що сталось, Доріан? Тебе не пізнаю!

Ти став жорстоким, ніщим і байдужим.

І я побачила, який ти став бездушний,

Коли сказав: „Сибілу не люблю!”

Ти вбив її! Твої слова брудні

Спалили серденько в плакучому вогні!

Це все твій друг новий, з отрутою в душі…

Благаю, Доріан, покинь його мерщій!

Тому що в мене є передчуття,

Що скоро скінчиться твоє життя!

Бо пройде час, і ти в огні згориш…

Благаю, сину мій, покинь його скоріш!

(до Доріана підходить Естетика)

Естетика. О, це тобі завжди я говорила!

Ніхто тебе не вартий на Землі.

Ти зглянься на мої слова, мій милий!

Такі жебрачки - не для королів!

Ця дівчина… Вона – ніхто, ти знаєш…

Вона не варта й долі тих страждань,

Що відчуваєш ти, коли кохаєш…

У тебе будуть сотні тих кохань!

Вона лише рядок в житті твоєму,

В житті, що повне втіхи і услад.

В житті, що схоже на краси поему,

На діамант у тисячу карат!

Антракт

Питання для бесіди з глядачами:

Чи вдалим ви знаходите задум автора п’єси, який вигадав образ Етики та Естетики?

Як ви розумієте протиріччя між Етикою та Естетикою?

Чи згодні ви з останнім монологом, який промовляє Естетика?

Акт 2

Сцена 1

Вчитель. Доріан Рей, захопившись власною владою і світом насолод, стає темною людиною. Його ім’я вплелось в гучні авантюри, його ім’я вплелось в гучні авантюри, його поява приносить нещастя. Але зовнішність його не змінюється. Змінюється дещо інше…

Доріан Ґрей. О, Боже, я вже марю наяву..

Чи я вже мертвий, чи я ще живу?

Портрет старішає… Це чудеса!

Невже з мене, перші старості сліди!

Вів ат красі, володарці людей!

Я – вірний син твій, привітай мене!

Естетика Нарешті син мій переміг природу!

Здійснилися мої мрії врешті-решт!

Тепер незмінною лишатиметься врода,

Покинувши старих років арешт.

Радій, мій син! Радій і розважайся!

Пірнай у світ утіх і насолод,

У пестощах фортуни розчиняйся

І знай – солодкий заборони плод!

Етика. Радій, нещасний, поки сили є,

В портреті будеш бачити мене.

Я буду совістю твоєю все життя, Твої гріхи візьму на себе я.

Прости мені, тебе не зберегла

Від прірви вад, підступності і зла.

Я стану дзеркалом заблудної душі.

Тяжкий той хрест… Господь допоможи!

Плекаю я надію, - колись ти

Сам зрозумієш власні помилки…

Сцена 2

Вчитель Але портрет не припиняє мучити свого власника. Щодня з’являються нові зморшки, приязне обличчя стає злим і непривітним. Замучений власною совістю, Доріан у пристрасті вбиває художника Безіла Голуорда.

Доріан Ґрей. Це, певно, біс мене попутав!

А я б ніколи цього не вчинив!

Який я не поганий і розпустий,

Але ж людини я б ніяк не вбив…

А може, правильно це, й так потрібно?

Це, може, Доля, Фатум, рок… чи як?

Може, це й зовсім не негідно?

Все правильно гадаю… Чи не так?

Та ж Безіл це створив зі мною!

То він намалював оцю гидоту!

До нього жив я у священному покої

Тепер же впав я у страшенну турботу…

Естетика Він в цьому винен! Тільки він один!

Він написав портрет! Він душу вклав!

І ця провина – найстрашніша всіх провин!

За це карають і не випадково!

Не звинувачуй ти себе, не треба!

Прекрасні очі не заповнюй гіркотою!

У свідки тут покликать треба небо –

Він замінив прекрасне простотою!

А пригадай – но, скільки довгих літ

Ти мучився, лякаючись портрета!

Який жахливий, бридкий то був гніт!

Як каторга, прихована й відверта…

Етика. І знову зморшки на старому полотні…

Як боляче терпіти це мені!

О Доріане, сину, схаменись!

Стань лагідним і чесним, як колись!

Але все марно, ти мене не чуєш,

Лише життя коротке знов марнуєш!

(герої зникають)

Сцена 3

Вчитель. Але з вбивством митця зміни в портреті не припиняються. Доріану Рею спадає на думку божевільна ідея…

Доріан Ґрей. Портрет проклятий!

Ти – всьому вина!

Чортівські витівки старого полотна!

Мені заснути уночі не давав,

Кошмаром вічним біля мене ти стояв!

Але мені урвався вже терпець,

Безглуздим витівкам вже настає кінець!

Загинь, невдала праця маляра!

Життю щасливому початися пора!

На славу вроді знищу полотно,

Гидку потвору! Загине хай воно!

(Рей знищує портрет і з криком падає на підлогу. Входить Естетика)

Естетика. Навіщо, Доріане? Як не гарно…

Неестетично, зовсім без смаку…

Скінчити самогубством – так вульгарно…

Настане день – тебе я прокляну…

Я так тебе любила, сину мій!

Ти був гарнішим поміж всіх синів…

Плекала в тобі тисячу надій,

Найкращі побажання всіх світів…

Тепер ти – лиш пародія, двійник,

Бездарна копія оригіналу…

Нема вже в тебе рис тих чарівних,

Прекрасних рис, що я колись кохала…

(Плачучи відходить. Входить Етика)

Етика (гірко сміючись)

О, як жорстоко помилявся ти!

Мистецтво є і житиме завжди!

Чи думав ти, що совість можеш вбити,

А сам спокійненко продовжити жити?!

Ні, знову етика в житті перемогла

Над царством чорного людського зла!

Герой помер, а житиме портрет,

Мистецтво є і житиме завжди!

Чи думав ти, що совість може вбити,

А сам спокійненько продовжиш жити?!

Ні, знов етика в житті перемогла

Над царством чорного людського зла!

Герой помер, а житиме портрет,

Мораль! Ans longa, vita brevis est!

Епілог

Суддя Хронос Всім встати, суд іде!

Ввести підсудного!

Захист. Він в залі, Ваша честь.

Суддя. Чому ж його я досі не побачив?

Захист. Бо мій підзахисний бажає не з’являтись Панам присяжним.

Обвинувачення. На публіку він грає знову.

Вже нам знайомі ті сценічні жести.

Суддя. Вже годі. Починаємо нарешті,

І прокурору надається слово

Обвинувачення. Хоч пан підсудний бачить нас не хоче,

Та всі ми знаємо його в обличчя,

Чарівна врода, що відома майже всім,

Досягла знаменитості такої,

Ну як, наприклад, Ейфелева вежа,

Хеопса піраміда, чи – це краще –

Велика таємниця Атлантиди

Здається, славі цій нема кордонів,

Але славетніші, ніж врода, стали

Ті злочини, що скоїв наш підсудний,

Серед яких не є найтяжчим вбивство.

Найтяжчі є: загибель чистих душ,

Властивість чорного страшного впливу

І злука з чортом задля вічної краси.

Гадаєте, це образ Сатани?

А втім, це був звичайний юнак,

Хіба що вроду мав, небачену у світі

І забажав її навіки зберегти.

За це згубив він тисячі людей,

Приносячи з собою лиш нещастя.

Пани присяжні! Він у вашій волі!

Ви можете сьогодні, в цю годину

Всю Землю врятувати від злочинця!

Суддя. А зараз захисту я слово надаю.

Захист. Послухайте мене, присяжне панство,

Вся справа в тім, що мій підзахисний – безгрішний.

Обвинувачення. Нічого собі! Що за новина!

Захист. Я протестую!

Суддя. Я приймаю!

Захист. Отже, продовжую промову. Містер Рей

Був дійсно винятковим юнаком.

Його бажання, мрії – все здійснилось.

Хто б з нас, присутніх, не хотів цього?

Але його дитячі чисті мрії

Потрапили під чорний вплив людський,

І всі його надійні сподівання

На службі стали у злочинності безбожній.

Тому, шановне панство, я благаю

Помилування для Доріана Ґрея,

Бо він не відав серцем, що творив.

Обвинувачення. Він прагнув насолоди і утіхи?

Захист. Він був завжди, як немовля, дитина,

Яку так легко скривдити!

Обвинувачення. Однак! Такий нещасний, і водночас скривдив

Десятки, сотні, тисячі людей!

Суддя. Ця суперечка може протривати

Не тільки день, але і тиждень, місяць,

Тому я викликаю зараз свідків.

Спитаю тих, хто через сотні років

Згадав цього героя таємницю

Висловлюються учні-свідки

Захист. Дозвольте перервати, Ваша честь.

Сюди приїхав надзвичайний свідок,

Його я назву найголовнішим

У цій заплутаній і темній справі!

Суддя. Я викликаю головного свідка!

(Виходить автор)

Автор. Я ось що хочу усім сказати:

Якщо ви вже надумали судити,

Судіть мене, бо цього хлопця доля

Завжди лишалась у моїх руках.

Увесь роман – то все моє життя.

Судіть мене і з вироком я погоджусь.

Доріан Ґрей. Який сенс говорти академічним віршем, коли ціну слів в світі ніхто не знає? Який сенс шукати в мистецтві примітивне, якщо воно – чуже тут? Чому людину цінують лише за те, що і як вона зробила? Адже можна просто любити людину. Не за те, що вона є доброю, порядною або вродливою, а просто за те, що вона – є. Ось головний символ – розгадка буття.

Суддя. Іменем закону Великої Британії Доріан Ґрей визнається винним.

Вчитель. Таким чином, на прикладі життя Доріана Ґрея ми побачили, що коли орієнтиром краси стає лише зовнішня її оболонка, то це приводить до трагедії. Як знайти справжню красу? Що повинно керувати людиною в пошуках і створенні краси? Я пропоную вам вдома ще раз подумати над проблемою, яку поставив перед нами Оскар Вайльд і написати враження у вигляді твору або есе.

Кiлькiсть переглядiв: 164